Українська мова є наймилозвучнішою мовою. І для нас вона є рідною, колисковою. Це мова наших прадідів, наших предків, які століттями відстоювали і оберігали її всю красу, щоб тепер, в сучасному житті, ми могли вільно розмовляти своєю рідною, колисковою, українською мовою. Ми повинні пишатися нею!

Особисто для мене, українська мова є дуже цінним скарбом. Адже з першої хвилини життя вона окутала мене своїми милозвучними словами. Перші колискові пісні, перші сказані мною слова, перші шкільні твори, перший написаний мною вірш – це все на коханій українській мові.

Сьогодні ж перед нами постає дуже важливе питання про те, чи потрібна Україні друга державна мова.

На мою думку, друга державна мова Україні не потрібна. Адже з самих перших років її існування тут лунала саме українська мова. І вона є нашою рідною.

У роки війни, або у просто важкі хвилини, у серці кожного українця була рідна мова. Це мова, яка дарувала надію, мова, яка навіювала думки про краще життя, думки про те, що колись на теренах України буде вільно лунати батьківська державна мова. І ми повинні радіти, що це трапилося, що ми можемо вільно спілкуватися рідною мовою, писати нею…

Століттями наші предки відстоювали свою мову, берегли її, як найцінніший скарб, передавали з покоління в покоління, навіть віддаючи за неї життя. І сьогодні, в роки незалежної України, ми повинні гордитися своєю рідною мовою, оповитою багатим минулим.

Прикладом з історії слугує творчість «шістдесятників», які були могутньою когортою представників культури України. Представниками були І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко Г.Тютюнник та інші талановиті митці. Саме тоді, у часи хрущовської «відлиги», коли українська мову та культуру впродовж років.

Тому на сьогодні одним із найактуальніших питань є актуальність захисту і пропагування в Україні української мови. І на превеликий жаль, в наш час, в час коли Україна є самостійною і соборною державою, перед нами постає це питання. Російська мова як друга державна мова! Виходить українська мова є не досить багатою для того, щоб ми могли спілкуватись чи вільно виражати свої думки? Чи може тому ,що українськомовні будуть пригноблювати «великий і могучий»? Невже російську мову спотворили роки комуністичної волі? Адже якщо глянути правді

вічі, ми мусимо визнати , що нашу рідну мову все таки досить спотворили! Досить прислухатись до розмов людей у нашому рідному місті,або до розмов наших дітей, однолітків. З десяти слів - три або чотири обов’язково будуть російського походження! Можна сказати ,що це діалект, але це не так.

Діалект чути в областях, які навіть за комуністичного режиму не були покірними рабами,а шанували свою рідну мову і свої традиції. Київ,Волинь, Луцьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси, Закарпаття – в цих областях особливо відчувається, яка мова спотворена і яка, незважаючи на те ,що офіційно не є державною досить таки мелодійна.

Кому і хто в нашій державі не дає розмовляти на своїй рідній мові? Невже румунам боронять спілкуватись на румунській мові, або ж угорцям, словакам або циганам? На превеликий жаль, все це видумки політиків, які відвертають увагу людей від проблем сьогодення. Адже, якщо людей пересварити, ними легше керувати.

В державі повинні шанувати і любити свою мову, шанувати і любити своїх героїв,які на превеликий жаль, в державі «Україна» не мають жодних прав. Хоча, які там права, хоч простої людської поваги з боку держави було б досить. Важко дивитись, як під час урочистостей дня перемоги, вояки УПА, які відстоювали незалежність України стоять осторонь, так би мовити на узбіччі,нікому не потрібні і не шановані. Ганьба! Ганьба такій нації яка не шанує своє!Нема майбутнього в такої держави!

Володимир Великий,Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко,Іван Франко,Леся Українка, Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл – цікаво, чи могли б вони подумати,що їхні нащадки будуть торкатись такої теми?

Ми повинні поважати свою рідну українську мову, цінувати та любити.

Ми українці, наша мова – українська і саме від нас залежить майбутнє нашої держави.

Ми не повинні брати приклад з інших держав, наприклад, з Швейцарії, в якої цілих три державні мови. Ми – один народ, одна нація. Ми маємо спільне минуле, спільну історію, традицію, а, отже, повинні спілкуватися однією мовою.

Дописувач, Вікторія