Про «безмежну» любов до нас московського «брата» для тих, кому досі засліпило розум і очі.
1686 р. – ліквідація Української православної церкви, введення московського «православ'я». 1687 р – «Коломацкие статьи», вимоги до гетьмана України сприяти змішаним шлюбам між українцями і московитами (росіян тоді не було, називалися просто – московіти). 1689 р. – заборона Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без дозволу Москви. 1690 р. – «Анафема» Московського собору на безліч українських книжок (Могили, Ставровецького, Галятовського, Барановича, Радивилівського, Славенецького) та інших, написаних українською мовою. 1708 р. – знищення Петром І гетьманської столиці Батурин, де по звірячому вирізали всіх мешканців, включаючи немовлят, жінок і старців. 1709, 1720, 1721, 1729, 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 р.р. – укази царів і синоду про заборону книговидавцитва українською. 1764 р. – інструкція Катерини ІІ князеві Вяземському про посилення русифікації Смоленщини, Балтії, Фінляндії і України. 1764 р. – указ про ліквідацію гетьманського правління. 1769 р. – указ про вилучення у населення української літератури. 1775 р. – знищення Запорозької Січі. 1783 р. – введення кріпосного права в Україні. 1784 р. – русифікація початкової освіти. 1786 р. – заборона служби у церквах українською мовою. 1817 р. – закриття Києво-Могилянської академії. 1831 р. – знищення Магдебурзького права. 1863 р. – Валуєвський циркуляр про повну заборону української мови. 1881 р. – заборона на проповіді українською у всіх церквах. 1888 р. – указ Олександра ІІІ про заборону на хрещення українськими іменами, і заборона використання рідної мови у всіх закладах. 1905-1907 р.р. – репресії діячів української культури. 1910 р. – циркуляр Столипіна про заборону громадських «інородчєскіх» українських товариств. 1918 р. – початок окупації України більшовиками. 1921-1923 р.р. – голод в Україні, викликаний політикою воєнного комунізму. 1929 – 1930 р.р. – колективізація, повне закріпачення селян. 1930 р. – нова заборона української церкви. 1920 – 1930 р.р. - фізичне знищення української інтелігенції (розстріляне відродження). 1932- 1933 р.р. - геноцид українського народу через штучний Голодомор. 1933 – 1940 р.р. – насильницька русифікація, повторення всіх царських указів. 1944 – 1950 р.р. – знищення православних і греко-католицьких священників, котрі відмовились від московського патріархату у Закарпатті (розстрілювали у тюремних камерах). 1961 р. – програма ЦК КПСС про злиття всіх націй і народностей у єдиний радянський народ. 1965 р. – репресії проти діячів української культури. 1978 р. – директива про посилення русифікації (доплата освітянам за російську мову). Подібні документи виходили до 1990 року щорічно. 1994 р. – погроза танкової атаки на Україну. 2003 р. – о. Тузла. 2011 р. - знущання над єдиною українською бібліотекою у Росії. 2011 р. – заява Путіна, що Росія могла би обійтись без українців у Другій світовій війні і т.п. і т.д.
P.S. Якраз звідси роль Київа, як містичного серця слов'янських держав викликає у Москви приступи буйної шизофренії та засилання до нашої столиці своїх агентів-українофобів. Розуміння Кремлем неможливості заборонити історичний факт заснування Москви (Мосхи – тюркською, велике болото) князем Юрієм Долгоруким, породжувало і породжує перманентну нервозність кремлівських чиновників. Лишень заходить мова про Україну, у них починають нервово сіпатися обличчя.
Москва зобов'язана Київу самим фактом свого існування, і подітися від цього нікуди. Тому й нищать нас де і як тільки можуть. Інакше стає ясно, які вони «вєлікіє».
За матеріалами інформагентства «УНІАН».
|