Нещодавно у своєму телевізій­но­му інтерв'ю міністр екології та при­родніх ресурсів пан Злочевсь­кий за­певняв нас, що у державі ве­деться серйозна боротьба з ванда­лами і ко­рупціонерами у лісовій га­лузі. Слова були хороші та справи, як завжди.

Наше село Усть-Чорна гине, і не­ма до цього нікому ніякого діла. По­заяк наш відчайдушний крик «SOS!!!» ніхто не чує з відсутністю будь-якої реакції з боку влади. Почи­наючи від сільської, бо наш голова П. Костяк не звертає увагу на любі звер­нення, що йдуть від громади з даного приводу. Швидше всього когось бої­ться, а можливо ще не навчився за­хищати односельців, на що його об­рано.

Село Усть-Чорна знаходиться між близько розташованими горами, до­недавна покритими чудовими ліса­ми. Але вже декілька років поспіль над нашими головами йде тотальна боротьба з лісовими масивами.

Що для нас важать наші гори та дещиця ще не знищених дерев? Це – свіже гірське повітря, яке вабить ту­ристів, вода, що стікаючи з гір до сі­льських обійсть дає нам життя. Та влітку життєдайної вологи ми не має­мо, бо від безбожного вирубування лісу гине водорегулююча функція природи, яка захищає наповнення ки­снем повітря, а найголовніше – коре­неві можливості лісонасаджень. Тоб­то, береже нас від зсувів. До-речі, до­рога якою тягають масу деревини ва­жкими вантажівками не належить до мережі лісовозних.

Ми давно безуспішно боремося у районі зі зсувами грунту. Пам'ятаємо і про людські жертви під час цих катаклізмів. Висновків для запобіга­ння біді не робить ні районна, ні об­ласна влада.

При відсутності законних дозво­лів, не рахуючись з природними мо­жливостями Карпат, а із людьми й поготів, безголові ненажерливі у сво­єму збагаченні людці рубають все підряд, звозячи щоднини дорогою, яка все більше просідає, народне ба­гатство вниз. То хіба для цього усть­чорнянці збудували своїм коштом цей шлях? Чи для того, аби мали змогу під'їхати до своїх рідних, похо­ваних на сільському цвинтарі. Який так само на грані знищення, адже зав­дяки діяльності «лісорубів» зсув гру­нту там неминучий. Чекаємо ще й на епідемії.

І везуть потоками цей ліс на при­ватні пилорами, беруть бабло і знову до «роботи». Бригада на чолі з дире­ктором Руськомокрянського ДЛМГ Василем Куцином, лісника­ми Іваном Соймою та Володими­ром Дубровсь­ким ріже-рубає все – від хвойної до твердої деревини, пе­ретворюючи її у товар, а виторг кла­дучи в особисті кишені. Який там рай бюджет?!

Залишають для ока насадження-ширми, що маскують антинародні діяння від загалу. Та за декілька мет­рів від «камуфляжу» - пустеля. Не по­вірите своїм очам. З кожним дощем струмки і великі звори міняють свій напрям. Вода несе весь бруд: суччя, коріння зрубаних дерев, велике ка­міння у людські двори, де бавляться малі діти.

Чим більше брехні про заборону нищення лісу в Карпатах, тим масо­віше його рубають.

Відають устьчорнянці й про пла­нову рубку дерев. Але то лише при­криття для злодіїв і махінаторів. Тож всім селом бачимо, як наступає кі­нець нашому лісочку від рук варва­рів, котрі звикли жити на широку но­гу, не приклавши до викохування лі­су ні розумових, ні фізичних зусиль.

Нам страшно і моторошно від та­кої вседозволеності. Кого купили, щоби таке творити з нами? Куди у швидкому часі подінемось з сім'ями та родинами, коли й цвинтаря не буде? Якщо ніхто не чує нашого во­лання про порятунок.

А може всім селом до міністра?...

Від громади – Магдалина Костяк